Ситуація на східному фронті російсько-української війни, де понад місяць триває черговий «великий наступ» армії агресора, залишається непростою, проте, як полюбляють висловлюватися люди в погонах, контрольованою.

Противник домігся певних успіхів, але виключно на тактичному рівні та лише в одному-двох районах. Площа захопленої за лютий території становила приблизно 85 квадратних кілометрів. Для порівняння: площа Одеси — 162,4 кв. км.

 

Іншими словами, реалізувати задумане агресору поки що не вдається. Опитані «Думською» військові експерти та чинні військовослужбовці Сил оборони вважають, що затіяна ворогом операція відверто буксує, і через якийсь час він зупиниться. Що, своєю чергою, створить певні можливості для українських захисників — якщо, звісно, вони планують контрдії. Зазирнути в плани штабів ми, ясна річ, не можемо — тому віримо і сподіваємося.

Але про все по порядку.

Найбільш гарячою точкою на карті бойових дій залишається Бахмут, який окупанти намагаються взяти з минулого року. За останні тижні вони дещо змінили тактику і, не відмовившись від самовбивчих лобових атак, посилили тиск на флангах угруповання Збройних сил, що обороняє місто. Що, на жаль, спрацювало.


Проти України тут грає сама місцевість та історія міста. Його будували не для оборони, а як центр солеваріння. Бахмут лежить у долині однойменної річки (її ще називають Бахмутівкою), схилами якої та на вододілах розсипані численні села й селища. У безпосередній близькості від міста — кілька лісочків. Усе це на руку ворогу: у нього є можливість непомітно накопичувати штурмові групи.

З 20-х чисел лютого українські підрозділи були змушені відійти з Берхівки та Ягідного, що на північний захід від Бахмута, після чого противник впритул наблизився до Дубового-Василівки (на захід від Берхівки). Суттєве просування ворога фіксується і північніше цих населених пунктів.

Найнеприємніше для українського війська — втрата контролю над Ягідним. Селище розташоване на висоті, з якої проглядається та обстрілюється центр громади (Бахмут), розташований у долині річки Бахмутки.

Крім того, виникла загроза просування росіян у напрямку Хромового (вчора вранці там навіть «шуміли» ворожі дрг), тобто прямо в тил українським підрозділам, які утримують Бахмут. Також агресору вдалося потіснити наших біля траси на Костянтинівку.

Якщо події розвиватимуться в тому ж дусі, українським захисникам доведеться відступати на другу лінію оборони. Катастрофою для України таке не стане, оскільки своє стратегічне значення Бахмут давно втратив, ставши більше символом («місто-фортеця») і «точкою докладання зусиль», а також місцем утилізації ворога.

А ще бій за Бахмут демонструє деградацію і відчай ворожої армії. ПВК «Вагнер», незважаючи на гостру нестачу боєприпасів, техніки та артилерії, раптово виявилася найбільш боєздатним підрозділом окупаційних сил. Це дуже показовий момент: від початку великої війни минув лише рік, а Москва змушена застосовувати на ключовому напрямку подібні структури. І навіть не найманців у класичному розумінні слова, а зібране з миру по нитці зеччя, чий вишкіл та ефективність викликає масу запитань. Але, мабуть, «кадрова» армія рф ще гірша.  

Загалом же «великий наступ» розгортається явно не так, як замислювалося в російських штабах. І це при тому, що сам задум його на кілька порядків скромніший навіть за літні операції противника в східних областях, не кажучи вже про початковий етап великої війни, коли путінці наступали практично повсюдно від Полісся до Причорномор'я.  

За минулий рік окупанти отримали по зубах, втратили багато сил і техніки, тож уже не будують фантастичних планів за тиждень-другий захопити всю Україну або хоча б відрізати все лівобережжя Дніпра.

Нинішню їхню операцію можна назвати творчим (наскільки це виходить у російських військових) переосмисленням весняно-літньої бойової активності, коли після втечі з північних областей України ворожий генштаб вирішив зібрати всі боєздатні частини в кулак для досягнення успіху бодай на Донбасі. Тоді, якщо пам'ятаєте, вони намагалися оточити все угруповання Об'єднаних сил, завдаючи ударів у напрямку Барвінкового (з півночі) і Павлограда (з півдня).

Настільки масштабний наступ росіяни не потягли, незважаючи на безпрецедентну концентрацію артилерії, що випльовує по 80-90 тисяч снарядів на добу (зараз навіть близько немає такої кількості). Їм вдалося захопити лише Сєвєродонецько-Лисичанську агломерацію, після чого вони почали топтатися на місці. У підсумку, вигадавши момент, українські захисники завдали потужного контрудару в Харківській області. І фронт там завалився.

Нинішній наступ схожий на весняно-літній, який журналісти поспішили охрестити «Битвою за Донбас», але тільки зовні: ресурсів у супротивника явно не вистачає, щоб домогтися навіть тодішніх темпів. Саме тому він стільки уваги приділяє Бахмуту. Потрібен же хоч якийсь результат!

Автори — Микола Ларін і Микола Яковенко