Дослідники Інституту національної памʼяті підкреслюють, що міський статус є не просто формальністю, а можливістю залучати інвестиції, розбудовувати інфраструктуру, формувати власні інституції та приваблювати населення. На прикладі Одещини можна простежити практично всі сценарії урбаністичних трансформацій: від пониження статусу міст до селищ і втрати ролі обласних центрів до формування нових міських осередків навколо промисловості та портів. Именно в цьому регіоні, за спостереженнями фахівців, виразно видно, як населені пункти втрачали не лише статус, а й перспективи для подальшого розвитку.

За даними Інституту, низка історичних центрів регіону так і не здобула повноцінного міського статусу, попри наявність усіх необхідних ознак. Серед таких населених пунктів науковці називають Маяки, які ще з XVI століття слугували важливим торговельним і прикордонним осередком, Саврань, що у ХІХ столітті виконувала адміністративні та ярмаркові функції, а також Овідіополь. Останній був портом і митним центром, проте в радянські часи залишився селищем, а в результаті адміністративної реформи отримав статус звичайного селища.

Крім того, фахівці виділяють категорію міст, які формально зберегли свій статус, але втратили колишнє значення. До таких населених пунктів віднесли Ананьїв, який у XIX столітті мав статус повітового центру, Татарбунари, що відігравали вагому роль для Південної Бессарабії, та Арциз, де після здобуття Україною незалежності відбувся занепад промислового сектору.

У дослідженні також згадуються населені пункти, які потенційно могли б стати містами, однак цьому завадили адміністративні рішення. Серед них — Кучургани, Затока та Лиманське. На думку авторів дослідження, розвиток цих населених пунктів був стриманий штучно.

Поряд із цим в історії регіону зафіксовано і зворотні процеси. Зокрема, Південне пройшло шлях від робітничого поселення до міста завдяки розбудові промисловості та портової інфраструктури. Своєю чергою, Чорноморськ після тривалого періоду підпорядкування Одесі зміг сформувати власну міську ідентичність.

Окрему увагу в матеріалах УІНП приділено Балті та Ізмаїлу. Балта у період з 1924 по 1929 рік виконувала функції столиці Молдавської АРСР, проте втратила свій політичний статус після перенесення адміністративного центру до Тирасполя. Ізмаїл до 1954 року залишався центром окремої області, однак після її ліквідації увійшов до складу Одеської області та втратив статус обласного центру.

Підбиваючи підсумки дослідження, в Інституті національної пам’яті наголошують, що саме адміністративні рішення стали визначальними для долі багатьох населених пунктів Одещини. На думку авторів, місто визначається не лише забудовою чи чисельністю мешканців, а насамперед правом на розвиток, якого значна кількість історичних центрів регіону була позбавлена.